ІВАНОВА Ганна Михайлівна – берегиня кобзарських традицій

В житті короткому, як сон,

Зроби найголовніше:

Знайди себе, свій ритм, свій тон,

Свою мету найвищу…

В українській культурі з давніх-давен природно співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У ХVII – ХVIII століттях мало не в кожній українській хаті була кобза. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорізьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах. Але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція, і незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Одним з них був мандрівний кобзар Остап Вересай. Проте кобзарем міг стати далеко не кожен. Кобзарі навіть мали свою таємну мову – лебійську, таємні пісні й танець – “лебійську скакову”. Після революції 1905 року з подихом волі бандура вийшла за межі селянства. Попри все кобзарська традиція таки дійшла до наших днів завдяки видатному письменнику, бандуристу, композитору Гнату Хоткевичу та художникові й музиканту Георгію Ткаченку, який завжди був оточений молоддю. В 1970-х роках ХХ ст. Георгій Ткаченко заснував Київський кобзарський цех. У 1980-х роках у академіка і поета Бориса Олійника, письменника Олеся Бердника, Заслуженого артиста Василя Литвина, співака-бандуриста Володимира Горбатюка, письменника Олеся Гончара виникла ідея створення Першої республіканської школи кобзарів. Метою було відродження стародавніх музичних традицій українського народу. За цю копітку і відповідальну справу за ініціативи його керівника Галини Іванової взявся педагогічний колектив Стрітівської загальноосвітньої школи. Енергійна, досвідчена директор восьмирічної школи Галина Михайлівна Іванова та її чоловік Олексій Пилипович Іванов – голова місцевого колгоспу імені І. Богуна, ентузіаст, справжній господар села, вирішили “дати притулок новостроєній школі, допомогти виростити крила новій кобзарській пісні, щоб полетіла вона вільно по всій Україні і далі, по світу”.

Галина (Ганна) Михайлівна Іванова (уроджена Борозенець) – багаторічний директор Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, що на Київщині, відмінник освіти, Заслужений працівник освіти України. Стрітівчанка. Народилася, жила і працювала у рідному селі – мальовничій Стрітівці Кагарлицького району Київської області. Коріння її роду веде початок від тих перших хліборобів, що проклали на родючих стрітівських землях перші борозни. Їх стали називати “борозенцями”. Все своє трудове життя Галина Михайлівна присвятила школі у рідному селі. Вона справді належить до тих жінок, якими по праву пишається Україна. У ній поєднались привабливість чарівної жінки – щирої, доброї, завжди усміхненої, з моральною силою і сильним духом, що притаманні більш чоловікам. Але найбільше її вирізняло з-поміж усіх жінок те, що вона впродовж двадцяти років була директором Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва. Разом з однодумцями стала біля витоків її створення і відкриття 31 серпня 1989 року на базі сільської загальноосвітньої школи, яку тоді очолювала і була її першим директором.

Стрітівська ВПШКМ стала прикметною ознакою України новітнього періоду на хвилі національного відродження, хоч створювалась вона ще за радянських часів. Це вже зараз стало звичним для нашого часу, що в селі Стрітівка є кобзарська школа – перша і єдина на Україні. Її створенню передували ідея і бажання, що й допомогло пройти незвіданим шляхом і подолати всі організаційні перешкоди, які включали в себе надто багато: статус школи, навчальні програми, викладацькі кадри, облаштування побутових умов для студентів, що злетілись у Стрітівку з різних куточків України. Увесь цей тягар ліг на плечі керівника закладу. Велика заслуга Галини Михайлівни та всього викладацького складу школи полягає у вихованні молодих фахівців, здатних пропагувати кобзарське мистецтво в сучасному суспільстві, відроджувати славні традиції української культури.

Галина Михайлівна говорила: “У кобзарській школі ми намагаємось не просто навчити професійно грати на бандурі, а й закладаємо у виховання учнів духовне зерно, на базі якого потім усе життя формується сильна і національна свідома особистість. Значення школи кобзарського мистецтва для сьогодення надзвичайно важливе. Адже для відродження національної освіти насамперед потрібні вчителі. А ними стають юні кобзарики (так їх звуть люди). І коли бачиш зворушення в очах слухачів під час виступу наших кобзарів, то серце повниться радістю: ми щось зробили для відродження духу України. І віримо, що по всій Україні розіллються струмочки чистого джерельного дзвону бандур та юних голосів, і витікатимуть вони із непримітного, але чарівного села Стрітівка. І омиють ті струмочки від усього сміття і бруду нашу землю рідну, і здивується світ: яка ж вона гарна, та Україна!”.

Без перебільшення можна сказати, що кобзарська школа для Галини Михайлівни стала справою її життя. Цій школі вона віддавала свої організаторські здібності, педагогічний талант, енергію і здоров’я. Разом з викладацьким та студентським колективами торувала шлях кобзарському мистецтву, вписуючи неповторну сторінку в історію української культури, примножуючи у світах кобзарську славу України.

За роки роботи на посаді директора Галина Михайлівна зарекомендувала себе як керівник-реформатор, який вміє налаштовувати колег на пошуки, зміни, оновлення.

У повсякденному житті Галина Михайлівна була гарною майстринею, захоплювалася вишиванням: вишивала рушники, картини, портрети. Робила це в основному ночами, щоб заспокоїтися після нервових перенавантажень. До того ж вона любила цю складну творчу роботу. Галина Михайлівна з гордістю показувала свої вишиті рушники і згадувала, що саме думалось, гадалось, коли вишивала те чи інше полотно.

Також вона знала багато старовинних народних пісень, колядок, щедрівок, уміла гарно співати. А її улюбленою піснею була “Ой у вишневому саду”. Одним словом, – це особистість, що несла прекрасні риси української жінки.

За багаторічну сумлінну працю, організаторську роботу та активну педагогічну діяльність Г.М. Іванову нагороджено почесним знаком Українського фонду культури “За сподвижництво в культурі”. А високе звання “Відмінник освіти України” підтверджене ще й Почесною грамотою Верховної Ради України та орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

Галина Михайлівна – це бездонна криниця знань, яка дарувала студентам життєдайне джерело творчості, натхнення, радощів навчання та перемог. Підтвердженням цього є неодноразові перемоги студентів Стрітівської ВПШКМ на обласних та всеукраїнських конкурсах бандуристів.

Яскравим прикладом відродження української самобутньої культури є встановлення рекорду України у категорії “Мистецтво” за наймасовіше виконання пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”. У встановленні рекорду брало участь 176 кобзарів з усієї України.

Життя Галини Михайлівни Іванової – яскравий приклад служіння освіті, людям, майбутньому.