Мене вразила давня китайська мудрість: «Бійся людини, котра не співає». Життєвий досвід довів правдивість цього. Для мене пісня – то крапелька живлющої води на спраглу ниву людського духу. І все своє життя, наскільки вистачає у мене сил і розуму, дію за принципом: «Рятуймо, люди, пісню людської душі». Щоб не було на Україні людей, котрі не співають. Бо наш народ співучий».
Василь Литвин

 7 квітня 2017 року пішов в інший світ Василь Степанович Литвин (1941—2017). Кобзар, Мудрець, Великий Українець, Світла Людина, лицар українського на­родного духу, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України. Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.



Відкритий урок пам'яті Василя Степановича Литвина було проведено у коледжі 5 квітня.

Його можна було легко вирізнити у натовпі: біле, мов молоко, волосся, просвітлений погляд. Василь Литвин говорив: "навчити грати на бандурі можна, але бандуристом треба народитися". А сам кобзар не розлучався зі своєю бандурою понад півстоліття. За те, що він співав українських народних пісень, у радянські часи йому «рекомендували» виїхати з Києва. Він товаришував з Григором Тютюнником, Василем Симоненком, Борисом Олійником. Разом з дружиною Антоніною Іванівною Василь Степанович виростив шістьох дітей і відкрив єдину в світі школу кобзарів.