ЛИТВИН Василь Степанович
(нар. 4.06. 1941, с. Федорівка Піщанобрідського р-ну Кіровоградської обл.). Кобзар, Заслужений артист України, народний артист України, відмінник освіти України , лауреат Літературно-мистецької премія ім. І.Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т.Г.Шевченка, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня , голова Спілки кобзарів України. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. Спільно з дружиною – Антоніною Гармаш-Литвин – є автором проекту «Школа майбутніх Батьків-Матерів».
Мати колгоспниця, батько – залізничник. Дитинство минуло в бідності. Василь засумнівався у правильності шкільного виховання, коли почув од батька пісню про Хмельницького: «Ой, Богдане, Богдане, Нерозумний сину, Занапастив неньку, Неньку Україну! Занапастив, ще й продав Бо в голові розуму Та й не мав».
1960 р. закінчив Перчунівську десятирічку. Разом з братом Миколою 1961 р. вступив до Кролевецького профтехучилище художнього ткацтва – так вони вирвалися з колгоспного кріпацтва. Від керівника капели бандуристів місцевої ткацької фабрики Михайла Білошапки брати навчилися грати на бандурі. 1961 р. вступили до Київського музичного училища ім. Р. Глієра. Вчилися там до 1963 р. Ночами заробляли на хліб розвантаженням вагонів, кочегарами. Співали у міжвузівському студентському хорі «Жайворонок» (керівник Борис Рябокляч), 1962 р. мандрували з хором по Шевченківських місцях, брали участь у відзначенні пам΄яті Т.Шевченка 22 травня, виступали в робітничих гуртожитках, спілкувалися з молодою творчою інтелігенцією. Отже, були під наглядом КГБ. Коли з училища мусив піти учитель-бандурист Андрій Омельченко, брат Микола виїхав до Тернополя, а Василь залишився без будь-якої матеріальної підтримки, то ж мусив полишити навчання. Їде в Чернігів, працює в філармонії (1964–65 рр.). Там не міг змиритися з низьким професійним рівнем ансамблю бандуристів. Разом з братом Миколою пішли на прослуховування до Київської філармонії. Їх не прийняли – через «націоналістичні» настрої. У липні 1965 брат Микола був заарештований, через місяць звільнений. Після розмови з кагебістом їх таки прийняли до Тернопільської філармонії, але концертна діяльність братів тривала недовго: Василя 1966 р. призвали в армію – всупереч висновку медкомісії попередніх років.
З листопада 1967 по квітень 1968 Л. працював у паровозному депо ст. Помічна на Кіровоградщині. За клопотанням Алли Горської влаштувався художнім керівником ансамблю бандуристів Бориспільського будинку культури, жив з дружиною Антоніною Гармаш у с. Іванків. Улаштовував тематичні вечори з діячами національного руху, організував ансамбль і драматичний гурток.
Після концерту у видавництві «Молодь» (1969) Дмитро Чередниченко (з Музично-хорового товариства) порекомендував Л. до створюваного Київського оркестру українських народних інструментів (керівник Яків Орлов). На знаменитому концерті кобзарів у Оперному театрі співав пісню про Петра Калнишевського «Ой полети, галко». Концертував з оркестром по Україні і багатьох країнах світу. Дует братів Литвинів викликав захоплення, тому їх на вимогу КГБ було звільнено.
Сім΄я переїхала в с. Гребені Кагарлицького р-ну. Працював у сільському будинку культури. Організував народний театр, агітбригаду. За патріотичний репертуар, за критику начальства мав конфлікти з райкомом партії. З 1981 – позаштатний художник-графік видавництва «Наукова думка». З липня 1989 – артист-соліст концертно-лекційного об’єднання «Київконцерт».
Литвин Василь – носій високої духом прадавньої української кобзарської традиції. Йому властиві драматичне перевтілення, експресія співу, інструментальна імпровізаційність. У доробку митця понад 100 авторських пісенних творів. Виступав у багатьох країнах. З його участю знято кілька фільмів. Зіграв роль Кобзаря у к/ф «Дитячі роки Т. Шевченка» (кін. 1980-х рр.). Озвучив персонажів Левка, Вакули, виконав за кадром укр. пісню «Ой, гиля, гиля, гусоньки» у к/ф «Вечори на хуторі біля Диканьки (кін. 1970-х рр.; обидва – кіностудія ім. О. Довженка).
Випустив компакт-диски «Ой, полети галко» (2008), «Рятуйте люди пісню» (2013).
https://www.youtube.com/watch?v=qZzzIMgeZ1g
https://www.youtube.com/watch?v=E-XC4VtSQ5
https://www.youtube.com/watch?v=MnOweptYjWo
Бібліоґрафія:
Василь Литвин: У душі я великий бунтар // Україна молода, 2009. – 28 серпня. http://ukrrevue.ucoz.ua/blog/2009-08-28-76
Автобіографічний нарис Василя Литвина. //Склав 21.05. 2011 Василь Овсієнко (ХПГ) за метеріялами В.Литвина і Антоніни Гармаш.
Немирович І. Взяв би я бандуру. 1986; Польовий Р. Кобзарі в моєму житті. 2003 (обидві – Київ).
